Кабінет міністрів України затвердив список держав, громадянство яких українці можуть отримувати без необхідності відмовлятися від українського паспорта. Це перший практичний крок до реалізації закону про множинне громадянство, підписаного президентом Володимиром Зеленським 15 липня. Нові правила також передбачають спрощену процедуру отримання українського паспорта для громадян цих держав. На початковому етапі до переліку увійшли п’ять країн: США, Канада, Німеччина, Польща та Чехія — саме вони мають найбільші українські діаспори й найтісніші гуманітарні, політичні та міграційні зв’язки з Україною.
Таке рішення стало результатом тривалих дискусій про необхідність модернізації міграційної політики та утримання зв’язку з мільйонами українців, які живуть за кордоном. За офіційними оцінками, лише у Польщі проживає понад два мільйони українців, у Канаді — близько 1,3 мільйона, у США — приблизно один мільйон, у Німеччині — понад 1,3 мільйона, а в Чехії — до 600 тисяч. Загалом у світі мешкає від 15 до 20 мільйонів українців та їхніх нащадків, і новий закон покликаний підтримати їхній зв’язок з Україною, а також створити правові механізми для повернення чи активної участі в житті держави.
У Міністерстві закордонних справ наголошують, що список країн буде розширюватися. Першочергово до нього включатимуть держави, де проживають великі українські громади або з якими Україна має стратегічне партнерство. Водночас країни, що активно запроваджують політику множинного громадянства, можуть прийняти українців на умовах взаємності.
Для іноземних громадян, які претендуватимуть на український паспорт, встановлено низку вимог. Стандартна процедура передбачає проживання в Україні не менше ніж п’ять років, а також складання трьох іспитів — з української мови, історії та основ Конституції. Це необхідний мінімум, що підтверджує інтеграцію до українського громадянського простору та знання базових принципів функціонування держави.
Втім, для окремих категорій іноземців діятимуть винятки. Зокрема, ті, хто воює за Україну, має особливі заслуги або зазнає політичних переслідувань у своїй країні, матимуть право отримати громадянство за спрощеною процедурою. Для них вимогу проживати в Україні п’ять років буде скасовано, а іспити з української мови та історії тимчасово відтермінують. Такі норми відповідають практиці багатьох європейських держав, де військовослужбовці або політичні біженці мають додаткові можливості для набуття громадянства.
Закон про множинне громадянство викликав широку дискусію в експертних колах та суспільстві. Директор Центру правових реформ Ігор Коліушко звернув увагу, що наслідки можуть бути неоднозначними. За його словами, існує ризик, що українці, отримавши громадянство іншої країни, остаточно інтегруються в нове середовище, тоді як їхній зв’язок з Україною збережеться лише формально. На його думку, це може спричинити втрату частини населення в довгостроковій перспективі, попри наявність українських паспортів.
Однак прихильники реформи наголошують на протилежному: у світі, де міграція стала звичною частиною життя, подвійне громадянство допоможе українцям не втрачати власні корені, залишатися частиною української політичної та культурної спільноти, інвестувати в економіку й брати участь у суспільних процесах. Для України це також шанс залучати іноземних спеціалістів, інвесторів і людей, готових пов’язати своє майбутнє з країною.
Нові правила також узгоджуються зі світовими тенденціями. У багатьох країнах множинне громадянство давно стало стандартною нормою. Зокрема, у США, Канаді та Німеччині можливість мати кілька паспортів розглядається як інструмент підтримки міграційної політики, мобільності та економічного розвитку. Україна, впроваджуючи подібний підхід, робить важливий крок до модернізації та адаптації власної правової системи до сучасних реалій.
Очікується, що наступними до списку можуть додати інші країни ЄС, Британію, Австралію та держави з активними українськими громадами. Уряд наголошує, що кожне таке рішення аналізуватиметься окремо, з урахуванням міграційних потоків, політичних відносин та інтересів держави.
Новий закон може стати фундаментом для довгострокових стратегічних змін: міграційної інтеграції, повернення фахівців, залучення інвестицій, посилення зв’язків діаспори з Україною. Водночас він ставить перед державою питання про необхідність продуманої інформаційної політики, підтримки громадян за кордоном та уважного моніторингу наслідків у найближчі роки.
