Понад 15% природно-заповідного фонду України фактично перетворилися на зони випаленої землі внаслідок повномасштабної війни. Загалом прямий або опосередкований вплив бойових дій зафіксовано майже на третині заповідних територій країни. Про це свідчить комплексне дослідження, проведене Українською природоохоронною групою, яке стало однією з найдетальніших спроб оцінити екологічні втрати України не в теорії, а на основі системного аналізу даних.
Метою дослідження було не просто зафіксувати факт шкоди, а відокремити реальні, фізичні руйнування екосистем від непрямих наслідків війни. Йдеться про ситуації, коли природоохоронні території не обов’язково зазнали бомбардувань, але втратили охоронний статус де-факто через окупацію, мінування, відсутність доступу для фахівців або припинення державного управління. Такий підхід дозволив уникнути завищених або спрощених оцінок і вперше подивитися на стан природно-заповідного фонду в умовах війни як на складну багаторівневу проблему.
У межах роботи дослідники створили інтегрований аналітичний шар, який умовно назвали «зоною випаленої землі». До нього потрапили території, де природні екосистеми або зруйновані повністю, або зазнали таких критичних змін, що їх відновлення без цілеспрямованого втручання держави та міжнародних партнерів буде вкрай складним або неможливим. Йдеться не лише про вирви від снарядів чи згарища після пожеж, а й про деградацію ґрунтів, втрату біорізноманіття, порушення водного режиму та знищення середовищ існування рідкісних видів.
Особливість війни проти України полягає в тому, що вона ведеться на великих просторах і торкається регіонів, де зосереджена значна частина природоохоронних територій. Степові заповідники півдня, лісові масиви сходу, водно-болотні угіддя та прибережні екосистеми опинилися в зоні активних бойових дій або тривалої окупації. Масштабні пожежі, спричинені обстрілами, вибухами боєприпасів і мін, стали одним із ключових факторів деградації. Вогонь знищує рослинний покрив, змінює мікроклімат і запускає ланцюгові процеси ерозії, які можуть тривати десятиліттями.
Водночас значна частина шкоди залишається «невидимою» для пересічного спостерігача. Мінування заповідних територій фактично унеможливлює роботу науковців, інспекторів і рятувальників дикої природи. Втрата контролю означає браконьєрство, неконтрольовані рубки, випас худоби та самовільне використання земель, які раніше мали найвищий рівень охорони. У таких умовах навіть формально неушкоджені ділянки поступово втрачають свою екологічну цінність.
Дослідження підкреслює, що війна впливає на природоохоронні території не лише як разовий катастрофічний чинник, а як тривалий процес. Навіть після завершення активних бойових дій ці землі потребуватимуть років розмінування, наукового моніторингу та складних відновлювальних програм. У багатьох випадках йдеться не про повернення до довоєнного стану, а про спробу створити нову екологічну рівновагу в умовах зміненого ландшафту.
Для України ці дані мають не лише екологічне, а й політичне та економічне значення. Природно-заповідний фонд є частиною національного багатства, елементом екологічної безпеки та важливим аргументом у міжнародних судових процесах щодо відшкодування збитків, завданих війною. Чітка фіксація масштабу руйнувань дозволяє переводити абстрактні розмови про шкоду довкіллю в площину конкретних цифр і територій.
У ширшому сенсі результати дослідження демонструють, що війна в Україні є не лише гуманітарною та безпековою катастрофою, а й екологічною. Знищення природних екосистем означає втрату захисних механізмів проти кліматичних змін, деградацію ґрунтів, зменшення водних ресурсів і довгострокові ризики для здоров’я населення. Ці наслідки не зникають разом із припиненням вогню і потребують окремої державної політики відновлення природи як частини післявоєнної відбудови.
Факт того, що понад 15% заповідних територій уже можна вважати зонами випаленої землі, є тривожним маркером масштабу втрат. Ще більш тривожним є те, що третина природоохоронного фонду зазнала впливу війни в тій чи іншій формі. Це означає, що питання довкілля перестає бути «другорядним» навіть у воєнний час і стає невід’ємною частиною національної безпеки та майбутнього розвитку країни.
