На території ВДНГ готують подію, яка поєднує культурну, суспільну та політичну складові — у павільйоні №1 вперше відкриють для відвідувачів монументальні панно радянського періоду та проведуть публічне обговорення спадщини комплексу. Ініціатива є частиною дослідницького проєкту «(НЕ)виставка», який має на меті переосмислити роль ВДНГ як історичного і водночас ідеологічного простору.
Вперше за тривалий час відвідувачі зможуть побачити чотири масштабні панно, розташовані в аванзалі павільйону. Ці роботи створювалися як частина цілісної художньої програми радянського періоду і тривалий час залишалися недоступними для публіки. Серед авторів — українські художники Валерій Ламах, Іван Литовченко та Олександр Ацманчук, чия творчість сьогодні дедалі активніше переосмислюється у контексті національної культурної спадщини.
Проєкт «(НЕ)виставка» готувався понад рік і передбачає комплексний підхід до дослідження ВДНГ. Дослідники розглядали комплекс не лише як архітектурний об’єкт, а як інструмент формування ідеології, що використовувався у радянський період. Такий підхід дозволяє відійти від спрощених оцінок і перейти до більш глибокого аналізу, де спадщина розглядається як багатошаровий феномен.
Важливим елементом події стане відкрита дискусія, яка відбудеться після презентації. Вона має на меті залучити різні аудиторії — від експертів до широкої громадськості — до обговорення того, як працювати зі «складною спадщиною». Це поняття дедалі частіше використовується у міжнародній практиці для опису об’єктів, що мають суперечливе історичне значення. У випадку ВДНГ йдеться про поєднання художньої цінності та ідеологічного навантаження, яке не можна ігнорувати.
Український контекст робить це питання особливо актуальним. Після початку повномасштабної війни процес декомунізації та переосмислення радянського минулого набув нової інтенсивності. Водночас з’являється запит на більш складні підходи, які не зводяться до демонтажу чи знищення, а передбачають аналіз і переінтерпретацію. Саме в цьому напрямку рухається проєкт «(НЕ)виставка».
ВДНГ як простір має унікальну позицію в Києві. З одного боку, це популярна локація для відпочинку і культурних подій. З іншого — це комплекс, який зберігає у своїй структурі численні елементи радянської епохи. Відкриття панно і публічна дискусія можуть стати кроком до формування нової моделі взаємодії з цим простором, де минуле не замовчується, а стає предметом осмислення.
Окремої уваги заслуговує мистецький аспект. Монументальні панно, створені у другій половині ХХ століття, є прикладом синтезу мистецтва і архітектури. Вони виконували не лише декоративну функцію, а й були носіями певних наративів, що транслювалися через образи і композиції. Сьогодні ці роботи можна розглядати як історичні документи, які відображають естетику і цінності свого часу.
У ширшому сенсі подія на ВДНГ є частиною глобального процесу, де суспільства переосмислюють складні сторінки своєї історії. Україна у цьому контексті формує власний підхід, поєднуючи міжнародний досвід із локальними особливостями. Відкритість до дискусії і залучення різних точок зору можуть стати ключовими факторами успіху цього процесу.
Таким чином, відкриття панно у павільйоні №1 і запуск «(НЕ)виставки» є не лише культурною подією, а й важливим кроком у суспільному діалозі. Вони демонструють, що робота зі спадщиною може бути інструментом не лише збереження, а й переосмислення, яке допомагає краще зрозуміти як минуле, так і сучасність.
