У Маріїнському парку в Києві 17 травня знову відбулася акція проти нового Цивільного кодексу України. Спочатку на локації зібралися сотні людей, а згодом кількість учасників зросла приблизно до тисячі. Мітинг пройшов у Міжнародний день боротьби з гомофобією, біфобією та трансфобією — IDAHOBIT. Саме цього дня у 1990 році Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність із переліку психічних розладів. Тому протест проти законопроєкту №15150 мав не лише юридичний, а й правозахисний вимір: люди вийшли говорити про ризики для особистих свобод, рівності, сімейного права, державного майна й меж втручання держави в приватне життя.
Учасники акції прийшли з плакатами «Красти землю — це теж доброзвичайність?», «Київ проти 15150», «15150 тільки для депутатів». Ці гасла добре показують, що протест не зводиться до однієї норми або вузької групи зауважень. Новий Цивільний кодекс викликав невдоволення через цілу низку положень, серед яких можливі зміни у набутті права власності, механізми захисту державного майна, сімейне право, ризики дискримінації ЛГБТ-людей і поява розмитих моральних категорій, які можуть отримати юридичні наслідки. Для багатьох учасників акції головна проблема полягає не лише в тексті окремих статей, а в самій логіці законопроєкту: він може дати суду й державі надто широке поле для оцінки приватного життя громадян.
28 квітня Верховна Рада ухвалила за основу проєкт Цивільного кодексу України №15150. Попередній законопроєкт зняли після критики, зокрема через скандальну норму про зниження шлюбного віку до 14 років. Однак уже за місяць представили нову редакцію. За оновлений проєкт проголосували 254 народні депутати, і лише двоє — Інна Совсун і Наталія Піпа — висловилися проти. Такий результат голосування став окремим подразником для суспільства, адже критики документа вважають, що настільки масштабна реформа цивільного законодавства не може проходити швидко, без широкого публічного обговорення й детального пояснення ризиків.
Цивільний кодекс — це не технічний закон, який стосується лише юристів. Він регулює базові речі в житті громадян: власність, спадкування, договори, сімейні відносини, особисті немайнові права, відповідальність, захист честі й гідності, правоздатність, приватні майнові спори. Саме тому будь-які зміни до такого документа мають проходити з максимальною обережністю. Якщо кримінальне право визначає, за що людину можуть покарати, то цивільне право значною мірою визначає, як людина живе, володіє майном, укладає угоди, розлучається, захищає себе в суді й взаємодіє з державою та іншими людьми.
Одна з найбільш обговорюваних норм стосується можливості суду під час розлучення надати подружжю час на «примирення», якщо це відповідає «доброзвичайності». Проблема в тому, що в законопроєкті немає чіткого визначення цього поняття. Нардепка Інна Совсун звернула увагу саме на цю невизначеність. Коли в законі з’являється моральна категорія без чітких меж, вона може стати інструментом суб’єктивної оцінки. Один суддя може трактувати «доброзвичайність» як захист родини, інший — як підставу затягувати розлучення, третій — як можливість оцінювати поведінку людини з погляду власних уявлень про мораль.
Для людей, які перебувають у конфліктних, токсичних або небезпечних стосунках, така норма може мати особливо серйозні наслідки. Розлучення часто є не просто юридичною формальністю, а способом вийти з ситуації насильства, контролю, психологічного тиску або тривалої неможливості спільного життя. Якщо суд отримує право на свій розсуд давати час на «примирення», виникає ризик, що людина буде змушена довше залишатися в небажаному шлюбному статусі. Критики законопроєкту саме цього й бояться: замість захисту автономії особи держава може повернутися до патерналістської логіки, де шлюб треба «зберігати» навіть тоді, коли одна зі сторін цього не хоче.
Ще одна суперечлива норма стосується можливості суду змінити прізвище людини на «дошлюбне», якщо він вирішить, що вона поводилася «негідно». Це положення викликало різку критику, бо воно напряму зачіпає особисту ідентичність людини. Прізвище — це не лише формальний запис у документах. Воно може бути частиною професійної репутації, публічного імені, зв’язку з дітьми, особистої історії й соціальної присутності. Якщо суд отримує право змінювати його через оцінку «негідної» поведінки, виникає небезпечний прецедент: приватне життя людини стає об’єктом морального контролю.
Правозахисники також вказують на дискримінаційні ризики для ЛГБТ-людей. Об’єднання «Національний ЛГБТІ-консорціум» заявляє, що законопроєкт суперечить Європейській конвенції з прав людини. У день IDAHOBIT ця критика звучала особливо гостро, адже Україна декларує рух до європейських стандартів прав людини, рівності та недискримінації. Якщо новий Цивільний кодекс закладає норми, які можуть посилити нерівність або обмежити права окремих груп, це ставить під сумнів не лише якість законопроєкту, а й послідовність державної політики на євроінтеграційному шляху.
Петиція на сайті президента із закликом не ухвалювати новий Цивільний кодекс набрала необхідну кількість голосів за 13 годин. Така швидкість показує рівень суспільної тривоги. Авторка петиції вважає, що новий кодекс «повертає українське суспільство в часи домострою», робить інститут шлюбу менш привабливим і замість юридичного захисту створює ризики для подружжя. Саме слово «домострой» у цій дискусії стало символом страху перед поверненням до архаїчної моделі, де сім’я розглядається не як союз рівних людей, а як структура контролю, моралізаторства й підпорядкування.
Окрема лінія критики стосується власності й державного майна. Гасло «Красти землю — це теж доброзвичайність?» показує, що частина протестувальників бачить у законопроєкті ризики не лише для приватного життя, а й для економічної та майнової безпеки. Якщо нові правила можуть змінити механізми набуття права власності або ускладнити захист державного майна, це потребує особливо уважного аналізу. У країні, яка воює й одночасно проходить через масштабні процеси відновлення, питання землі, активів, комунальної й державної власності має стратегічне значення.
Під час війни суспільство особливо чутливо реагує на будь-які законодавчі ініціативи, які можуть виглядати як спроба звузити права громадян або послабити контроль над майном. Українці щодня платять високу ціну за державність — на фронті, у тилу, через податки, волонтерство, втрати й вимушені переїзди. У такій ситуації очікування від парламенту дуже конкретне: закони мають посилювати захист людини, а не створювати нові джерела невизначеності. Якщо законопроєкт викликає масову недовіру, влада має не відмахуватися від критики, а пояснювати, переглядати й залучати фахівців.
Мітинг у Маріїнському парку став продовженням цієї суспільної реакції. Люди вийшли не лише проти окремого документа, а проти підходу, за якого фундаментальні правила приватного життя можуть змінюватися без достатньої комунікації. У демократичній державі масштабні кодифікаційні реформи мають проходити через відкриті дискусії з юристами, правозахисниками, бізнесом, громадськими організаціями, представниками вразливих груп і широкою громадськістю. Інакше навіть правильні наміри можуть завершитися нормами, які суспільство сприйматиме як загрозу.
Поняття «доброзвичайність» стало центральним символом цієї дискусії. Саме по собі воно не є абсолютно чужим для права: у різних правових системах існують категорії добросовісності, розумності, справедливості, моральних засад суспільства. Але проблема виникає тоді, коли моральна категорія стає надто широкою, погано визначеною й застосовується до чутливих сфер, таких як шлюб, розлучення, прізвище або особиста поведінка. У такому разі право може перетворитися з інструмента захисту на інструмент оцінки «правильності» життя.
Україна після Революції гідності й особливо після початку повномасштабної війни будує політичну ідентичність навколо свободи, гідності й європейського вибору. Тому будь-яка норма, яка дає державі можливість надмірно втручатися в приватне життя, викликає сильний спротив. Для багатьох громадян це питання не лише юридичної техніки, а ціннісного напрямку: чи рухається Україна до моделі правової держави, де людина захищена від свавілля, чи до моделі, де суд може оцінювати її моральність за нечіткими критеріями.
Протест 17 травня показав, що тема нового Цивільного кодексу вже вийшла за межі експертного середовища. Вона стала суспільною, політичною й правозахисною. Якщо влада не відреагує на критику змістовно, протестна хвиля може посилюватися. І навпаки: відкритий перегляд суперечливих норм, пояснення авторів, участь правників і громадськості можуть знизити напругу й повернути дискусію в конструктивне русло. Бо суспільство виступає не проти оновлення цивільного законодавства як такого, а проти ризику отримати кодекс, який звужує права й відкриває шлях до суб’єктивного моралізаторства.
Новий Цивільний кодекс мав би стати модернізацією українського приватного права. Але нинішня реакція показує: без довіри суспільства така модернізація може сприйматися як загроза. Акція в Маріїнському парку, швидка петиція, критика правозахисників і гасла проти законопроєкту №15150 свідчать, що громадяни уважно стежать за тим, які правила держава пропонує для їхнього приватного життя. І це ознака зрілого суспільства, яке не готове мовчки приймати норми, здатні впливати на шлюб, власність, ідентичність і рівність перед законом.
