Російська атака в ніч на 15 червня пошкодила Національну кіностудію імені Олександра Довженка в Києві. Про це повідомила міністерка культури Тетяна Бережна. Через влучання на території кіностудії загорівся костюмний цех, де зберігали близько 100 тисяч костюмів і майже три мільйони одиниць одягу. За словами міністерки, ця колекція була найбільшою та найстарішою в Україні. Також пошкоджені інші корпуси й будівлі кіностудії, а на місці працювали рятувальники та екстрені служби, які ліквідовували наслідки удару.
Ця атака стала ще одним ударом Росії не лише по Києву як місту, а й по українській культурній пам’яті. Кіностудія імені Олександра Довженка — один із головних символів українського кіно. Її історія пов’язана з фільмами, режисерами, операторами, художниками, акторами, костюмерами, декораторами й цілими поколіннями митців, які формували візуальну мову українського кінематографа. Тому пожежа в костюмному цеху — це не просто пошкодження складського приміщення. Це втрата матеріального архіву, який десятиліттями зберігав сліди українських фільмів, історичних епох, художніх стилів і виробничої пам’яті.
Костюми в кіно — це не другорядні речі після сценарію, режисури чи акторської гри. Вони створюють епоху, характер героя, соціальний статус, настрій сцени й достовірність історії. Через одяг глядач розуміє час, середовище, професію, внутрішній стан персонажа. У фондах кіностудії могли зберігатися речі, які використовувалися в історичних, воєнних, драматичних, комедійних і телевізійних проєктах. Частина з них була унікальною, створеною спеціально для зйомок і більше ніде не повторювалася. Саме тому знищення такої колекції є ударом по майбутніх можливостях українського кіно, театру, реконструкцій і культурних проєктів.
За повідомленнями представників культури, ця колекція була не лише великою за кількістю. Вона була найстарішою в Україні, а отже мала цінність як історичне зібрання. У таких фондах зазвичай зберігається не просто одяг, а матеріальна історія виробництва: костюми з різних періодів, форми, народне вбрання, міський одяг різних десятиліть, аксесуари, елементи сценічного образу, речі для масових сцен, авторські роботи художників по костюмах. Те, що роками накопичувалося як професійний ресурс, могло зникнути за одну ніч унаслідок російського удару.
Пошкодження кіностудії Довженка особливо болісне ще й тому, що це інституція з великим історичним і символічним значенням. Вона носить ім’я Олександра Довженка — одного з найважливіших українських кінорежисерів, чия творчість стала частиною світової історії кіно. Для України студія Довженка — це не лише територія павільйонів і виробничих цехів, а місце пам’яті про розвиток національного кінематографа. У різні десятиліття тут створювалися фільми, які формували уявлення про Україну, її історію, мову, образи, ландшафти й людей.
Російська атака 15 червня була масованою та комбінованою. За даними Повітряних сил, ворог випустив по Україні 70 ракет і 611 безпілотників. Основною ціллю був Київ, також під ударом опинилися Дніпро та Харків. На цьому тлі пошкодження кіностудії Довженка не можна розглядати як випадковий епізод без ширшого контексту. Росія системно руйнує не лише житлові будинки, енергетичну інфраструктуру, склади й підприємства, а й культурні об’єкти: музеї, театри, бібліотеки, храми, історичні будівлі, концертні майданчики та кіностудії.
У цю ж ніч у Києво-Печерській лаврі загорівся дах Успенського собору, вогонь охопив близько 800 квадратних метрів. Це ще один приклад того, як під час російських атак одночасно страждають різні рівні української спадщини: духовна, архітектурна, кінематографічна, музейна, міська. Для Росії такі удари є частиною війни на виснаження, у якій руйнується не лише фізична інфраструктура, а й культурний простір країни. Для України кожен такий випадок стає доказом того, що війна спрямована не тільки проти території, а й проти пам’яті та ідентичності.
Костюмний цех кіностудії був важливим не лише для самої установи. Подібні фонди можуть використовуватися для зйомок фільмів, серіалів, кліпів, театральних постановок, освітніх проєктів, виставок, історичних реконструкцій і культурних досліджень. Утрата такої колекції означає, що майбутнім українським митцям доведеться відновлювати те, що накопичувалося десятиліттями. Частину речей можна буде створити заново, але не можна повністю повернути історичну тканину, автентичність старих костюмів, сліди конкретних фільмів і професійної роботи художників минулих поколінь.
Важливо й те, що російський удар пошкодив інші корпуси та будівлі кіностудії. Це означає, що наслідки атаки можуть бути значно ширшими за втрату одного цеху. Пошкодження павільйонів, адміністративних приміщень, технічних об’єктів, архівів або обладнання впливає на здатність студії працювати, приймати проєкти, зберігати фонди й виконувати свою культурну функцію. Навіть якщо частину інфраструктури вдасться швидко відновити, повноцінне повернення до роботи потребуватиме часу, коштів, експертизи й системної підтримки.
Для української кіноспільноти це також емоційний удар. Після 2022 року кіноіндустрія вже пережила втрати, релокацію, мобілізацію багатьох фахівців, загибель митців на фронті, скорочення виробництва, пошкодження локацій і зміну всієї економіки галузі. Попри це українське кіно продовжувало виходити на міжнародні фестивалі, отримувати нагороди, документувати війну й розповідати світові про український досвід. Удар по кіностудії Довженка показує, наскільки крихкою залишається матеріальна база культури навіть тоді, коли сама творча спільнота демонструє стійкість.
Ця подія має стати предметом не лише внутрішнього обговорення, а й міжнародної уваги. Руйнування культурних об’єктів і знищення унікальних фондів повинні фіксуватися як частина шкоди, завданої Росією Україні. У майбутньому такі втрати мають входити до ширшого переліку репарацій і компенсацій. Вартість костюмної колекції не можна точно виміряти лише грошима, але держава й міжнародні партнери повинні документувати масштаби пошкоджень, збирати докази, оцінювати втрати й шукати механізми підтримки відновлення.
Водночас українській культурній політиці потрібен окремий план захисту й цифрового збереження вразливих фондів. Війна показала, що архіви, костюми, кіноплівки, музейні колекції, бібліотеки й театральні фонди можуть бути знищені раптово. Частину таких матеріалів неможливо фізично евакуювати або захистити від усіх ризиків, але їх можна описувати, фотографувати, оцифровувати, створювати резервні каталоги, дублікати даних і плани надзвичайного реагування. Удар по кіностудії Довженка має стати сигналом: культурна спадщина потребує не лише реставрації після атак, а й превентивного захисту до них.
Попри масштаби втрати, важливо не зводити цю історію лише до руйнування. Кіностудія Довженка залишається символом українського кіно, і саме тому її відновлення матиме не тільки практичне, а й моральне значення. Україна вже не раз доводила, що здатна повертати до життя зруйновані простори, відновлювати культурні інституції, збирати допомогу й продовжувати творити навіть після найболючіших ударів. Відбудова пошкоджених корпусів і створення нових фондів не повернуть утрачене повністю, але можуть стати частиною відповіді на спробу Росії стерти українську культурну пам’ять.
У підсумку атака на Національну кіностудію імені Олександра Довженка стала одним із найважчих культурних наслідків масованого удару 15 червня. Росія знищила не просто одяг і не просто цех, а частину матеріальної історії українського кіно. Ця втрата болюча для митців, дослідників, глядачів і всієї країни, бо культура є одним із просторів, де Україна зберігає свою тяглість і право на власний голос. Саме тому відновлення кіностудії, документування втрат і міжнародне визнання цього злочину мають стати частиною ширшої боротьби України — не лише за територію, а й за пам’ять, мову, мистецтво та майбутнє.
