Тимур Левчук та Зорян Кісь виграли позов проти України в Європейський суд з прав людини, який встановив порушення державою основоположних прав заявників. Про це повідомила правозахисна організація ГО «Точка опори», наголосивши, що рішення стосується як факту дискримінації, так і неефективного розслідування насильства.
Суд дійшов висновку, що Україна порушила статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка забороняє дискримінацію, а також статтю 8, що гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя. Окремо підкреслено, що держава не забезпечила належного розслідування нападу з можливим дискримінаційним мотивом, що стало ключовим елементом справи.
Інцидент, який ліг в основу позову, стався у 2015 році під час соціального експерименту, спрямованого на дослідження рівня толерантності до одностатевих пар у публічному просторі. Під час прогулянки в центрі міста на Левчука і Кіся напали невідомі, застосувавши перцевий газ і фізичне насильство. Попри наявність відеозапису та значний суспільний резонанс, ефективного розслідування проведено не було.
За даними правозахисників, кримінальне провадження неодноразово закривали, а правоохоронні органи не встановили осіб нападників. Водночас можливий мотив ненависті не отримав належної правової оцінки, що, на думку ЄСПЛ, свідчить про системну проблему у підходах до розслідування подібних злочинів. Суд наголосив, що держави мають позитивний обов’язок не лише реагувати на факти насильства, а й враховувати дискримінаційний контекст таких дій.
Ця справа стала однією з показових у контексті захисту прав людини в Україні, зокрема щодо недискримінації та рівності перед законом. Вона також підкреслює важливість належного функціонування правоохоронної системи, яка має забезпечувати ефективне розслідування незалежно від соціального чи особистого статусу постраждалих.
Окремий вимір справи пов’язаний із визнанням сімейного статусу заявників. Раніше Верховний Суд України залишив чинним рішення про визнання Левчука і Кіся сім’єю, що стало важливим прецедентом у національній судовій практиці. Це рішення доповнює висновки ЄСПЛ і формує комплексний підхід до захисту прав заявників.
Експерти зазначають, що рішення ЄСПЛ може мати ширші наслідки для правової системи України. Воно вимагає не лише виплати компенсацій заявникам, а й впровадження змін у практику розслідування злочинів, пов’язаних із можливими мотивами ненависті. Це включає підготовку правоохоронців, удосконалення процедур та підвищення рівня відповідальності за бездіяльність.
У контексті євроінтеграційних процесів Україна зобов’язана забезпечувати відповідність національного законодавства і практики стандартам Ради Європи. Рішення ЄСПЛ у цій справі може стати одним із індикаторів ефективності реформ у сфері прав людини та правосуддя.
Правозахисні організації наголошують, що подібні рішення мають не лише юридичне, а й суспільне значення. Вони формують прецеденти, які впливають на ставлення до дискримінації та насильства, а також підвищують рівень обізнаності про права людини. Водночас їхня реалізація залежить від готовності державних інституцій впроваджувати необхідні зміни.
Справу Левчука і Кіся можна розглядати як маркер системних викликів, з якими стикається Україна у сфері правосуддя. Вона демонструє, що навіть за наявності доказів і суспільного резонансу розслідування може залишатися неефективним, якщо відсутні належні механізми контролю і відповідальності.
