У Львові відкрили відреставроване керамічне панно «Збір винограду», яке раніше демонтували з будівлі колишнього винзаводу на Погулянці. Твір перенесли на територію Jam Factory Art Center, відомого також як «Фабрика повидла». Для міста це не лише подія у сфері культури, а й важливий приклад того, як можна зберігати монументальне мистецтво другої половини ХХ століття в умовах активної забудови, зміни власників будівель і поступового зникнення цілих пластів міської пам’яті.
Панно «Збір винограду» створили у 1979 році художники Григорій Кічула та Ярослав Шеремета. Воно складалося з 624 глазурованих кахлів і займало площу понад 30 квадратних метрів. На ньому зображені сцени збору винограду та виноробства — сюжет, безпосередньо пов’язаний із будівлею колишнього винзаводу, де твір був розміщений. Такі панно у радянський період часто створювалися як частина архітектурного образу підприємств, громадських будівель, навчальних закладів чи виробничих комплексів. Вони не були просто декоративними елементами, а формували візуальну ідентичність місця.
Історія цього панно важлива ще й тому, що подібні твори в українських містах часто опиняються під загрозою через реконструкції, приватизацію, нове будівництво або аварійний стан споруд. Монументальне мистецтво другої половини ХХ століття довго залишалося в сірій зоні між архітектурною спадщиною, радянським минулим і сучасною міською політикою. Частину таких робіт знищували без обговорення, частину закривали фасадами або демонтували без належної фіксації. У випадку зі «Збором винограду» місто ще у 2019 році зобов’язало нового власника будівлі зберегти твір, що стало ключовим рішенням для його подальшого порятунку.
Панно було розташоване на території планової забудови на вулиці Погулянка, 26. Через аварійний стан споруди його вирішили не залишати на старій стіні, а демонтувати, відреставрувати та перенести на іншу локацію. Спершу Львівська міська рада розглядала можливість взяти мозаїку під охорону й перенести її до музею «Територія терору». Зрештою новим місцем для роботи стала територія Jam Factory Art Center — культурного простору, який сам є прикладом переосмислення колишньої промислової спадщини. Таке розміщення виглядає логічним: твір, пов’язаний із виробничою історією міста, отримав нове життя в середовищі, де промислова архітектура стала основою для сучасної культури.
Реставрація тривала близько року, а до робіт залучили понад 20 фахівців. Перед реставраторами стояло складне завдання: не просто зняти керамічне панно зі старої аварійної стіни, а зробити це так, щоб зберегти максимальну кількість оригінальних елементів. Кожен кахель потрібно було окремо зафіксувати, обережно відокремити, промаркувати, перевезти до майстерні, очистити, законсервувати та підготувати до повторного монтажу. Після цього понад 600 елементів треба було зібрати на новому місці так, щоб зберегти композицію, ритм, кольори й загальний вигляд роботи.
Найскладнішими етапами стали демонтаж зі старої стіни та новий монтаж. Для монументального мистецтва, створеного як невіддільна частина архітектури, перенесення завжди є ризиком. Кераміка може мати мікротріщини, приховані пошкодження, сліди вологи, слабке зчеплення з основою або втрати глазурі. Додаткову складність створює те, що кожен елемент є частиною загальної композиції: якщо порушити порядок або змінити відстані між кахлями, робота втратить цілісність. Саме тому такий процес вимагає не лише технічної точності, а й уважного ставлення до авторського задуму.
Під час реставрації фахівці намагалися максимально зберегти оригінальний вигляд панно. Повністю втраченими виявилися лише два кахлі, ще близько 20 були серйозно пошкоджені. Важливо, що втрачені елементи не стали домальовувати або імітувати новими копіями, а позначили нейтральним тлом. Такий підхід відповідає сучасній реставраційній логіці: не створювати фальшивої цілісності там, де частина оригіналу втрачена, і не підміняти історичний матеріал новоділом без очевидної потреби. Глядач бачить відновлений твір, але водночас може зрозуміти, де саме час і руйнування залишили свої сліди.
Фінансування демонтажу, реставрації та перенесення панно взяла на себе будівельна компанія Auroom. У контексті українських міст це важливий момент, адже конфлікт між забудовою та спадщиною часто зводиться до протиставлення: або новий проєкт, або знищення старого. Приклад зі «Збором винограду» показує інший сценарій, коли приватний власник чи забудовник може бути залучений до збереження культурної цінності, а місто — встановлювати умови, які не дозволяють просто позбутися незручного елемента минулого. Такий механізм не вирішує всіх проблем охорони спадщини, але створює важливий прецедент.
Львівська міська рада також повідомила, що панно планують позначити міжнародним охоронним знаком «Блакитний щит» і надати йому статус пам’ятки вже на новому місці. Це має значення не лише для конкретної роботи, а й для ширшої дискусії про те, що саме вважається спадщиною. Довгий час під охороною переважно опинялися старіші архітектурні об’єкти, пов’язані з довоєнним, австрійським, польським або ранньомодерним періодами історії Львова. Натомість мистецтво 1960–1980-х років часто сприймали як другорядне або недостатньо цінне. Визнання таких творів частиною міської культурної пам’яті поступово змінює цей підхід.
Перенесення панно на територію Jam Factory Art Center також відкриває його для нової аудиторії. Якщо раніше робота була прив’язана до колишнього винзаводу й фактично залежала від стану старої будівлі, тепер її можна побачити в культурному просторі, де вона взаємодіє з сучасним мистецтвом, виставками та міськими подіями. Це важливо, бо збереження спадщини не повинно означати лише її фізичне консервування. Твір має залишатися видимим, зрозумілим і включеним у життя міста. Інакше навіть урятований об’єкт може перетворитися на мовчазний експонат без контексту.
У ширшому сенсі історія «Збору винограду» є розмовою про відповідальність міста перед власною пам’яттю. Львів активно змінюється, забудовується, переосмислює промислові території та шукає баланс між економічним розвитком і культурною спадщиною. У цьому процесі особливо легко втратити об’єкти, які не мають гучного статусу, але формують тканину міського середовища. Керамічні панно, мозаїки, рельєфи, вітражі та інші твори монументального мистецтва розповідають про епоху, професійні школи, художні експерименти й повсякденну естетику міста не менше, ніж фасади історичних кам’яниць.
Відреставроване панно «Збір винограду» стало прикладом того, що навіть складні й дорогі процеси збереження можливі, якщо є політична воля міста, професійна робота реставраторів і фінансова участь відповідального власника. Його порятунок не скасовує проблем, які досі існують у сфері охорони монументального мистецтва, але демонструє практичний шлях: виявити цінний об’єкт, юридично зобов’язати його зберегти, провести фаховий демонтаж, відреставрувати та знайти нове публічне місце. Для українських міст, де війна, економічний тиск і забудова створюють додаткові ризики для культурної спадщини, такі рішення мають особливу вагу.
Відкриття панно у новому просторі є не просто завершенням реставраційного проєкту, а поверненням твору в міський обіг. «Збір винограду» більше не є фрагментом аварійної стіни на території майбутньої забудови. Тепер це збережений і доступний об’єкт, який нагадує про промислову історію Львова, про працю художників Григорія Кічули та Ярослава Шеремети, а також про те, що культурна спадщина може існувати не лише в музеях, а й у живих міських просторах. Саме такі приклади допомагають формувати нову культуру поводження з минулим — не через знищення або забуття, а через уважне збереження, переосмислення і відповідальне включення в сучасне життя.
