Міжнародне журі 61-ї Венеційської бієнале оголосило про колективну відставку, перетворивши одну з найпрестижніших мистецьких подій світу на майданчик гострої дискусії про відповідальність культури під час війни, міжнародних злочинів і політичних конфліктів. П’ятеро членів журі, серед яких була кураторка українського походження Марта Кузьма, офіційно склали повноваження 30 квітня. Їхній крок став не просто внутрішнім рішенням професійної комісії, а публічною заявою про те, що мистецькі інституції більше не можуть ігнорувати геополітичний контекст, у якому існують.
Журі пояснило відставку підтвердженням своєї попередньої Заяви про наміри, опублікованої 22 квітня 2026 року. У ній експерти заявили, що не готові розглядати павільйони країн, чиє керівництво або державна політика пов’язані зі звинуваченнями Міжнародного кримінального суду у злочинах проти людяності. Фактично це рішення стосувалося участі Росії та Ізраїлю. Для України особливо важливим є російський контекст, адже повернення РФ у простір великої європейської культурної події відбувається на тлі триваючої війни, масових руйнувань, окупації територій і злочинів проти цивільного населення.
До складу журі входили засновниця і директорка культурної асоціації Videobrasil Соланж Олівейра Фаркас, кураторка, письменниця і педагогиня Зоя Батт, іспанська кураторка мистецтва Ельвіра Дянгані Осе, мистецтвознавиця і критикиня Джованна Заппері та Марта Кузьма. Сам склад журі мав високий професійний авторитет, тому його колективна відставка стала потужним сигналом для міжнародної мистецької спільноти. Це не був жест одного учасника або емоційна реакція на скандал. Йдеться про узгоджену позицію фахівців, які вважають, що присудження нагород не може бути відокремлене від питань відповідальності, прав людини та міжнародного права.
Особливу вагу ситуації додає кураторський проєкт Койо Куо «У мінорних тонах». Його заявлена чутливість до приглушених голосів, маргіналізованого досвіду і складних історичних контекстів різко контрастує з участю держав, навколо яких тривають глибокі міжнародні суперечки. Саме тому журі наголосило, що прагне захистити права людини у межах цього кураторського задуму. Інакше виникає суперечність: виставка може говорити про вразливість, пам’ять, травму та свободу, але водночас нагороджувати або легітимізувати національні представництва держав, які асоціюються з насильством і воєнними злочинами.
Адміністрація Венеційської бієнале підтвердила отримання заяв про відставку. Організатори послалися на винятковий характер поточної міжнародної геополітичної ситуації та оголосили про радикальну зміну процедури нагородження. Церемонія, яка мала відбутися 9 травня, перенесена на 22 листопада 2026 року, тобто на останній день роботи виставки. Це рішення фактично знімає звичний акцент із відкриття Бієнале, коли нагороди традиційно задають тон усій події, і переносить оцінювання в кінець виставкового циклу.
Ще важливішою стала відмова від традиційного журі. Цього року переможців мають визначати глядачі. Бієнале запроваджує дві нові нагороди — «Левів від відвідувачів» за найкращу участь у головній виставці та за найкращий національний павільйон. Голосувати зможуть власники квитків, які відвідали обидві локації виставки, а факт відвідування перевірятиметься через систему трекінгу. На перший погляд, це виглядає як демократизація процесу, але насправді такий крок також демонструє глибоку інституційну кризу: організатори не змогли зберегти звичний механізм професійного оцінювання в умовах політичного конфлікту.
Керівництво Бієнале заявило, що всі національні павільйони без винятку мають право претендувати на нагороду. Це пояснюють принципами інклюзивності та відмови від цензури. Організатори підкреслюють, що Бієнале має залишатися місцем перемир’я в ім’я мистецтва і творчої свободи. Однак саме ця позиція викликала найбільше напруження. Для частини мистецької спільноти нейтральність у таких умовах виглядає не як захист свободи, а як небажання називати політичну реальність прямо. Особливо коли йдеться про Росію, яка після початку повномасштабного вторгнення в Україну втратила моральне право на звичну культурну присутність без пояснень і наслідків.
Російський павільйон став одним із головних символів цієї кризи. Напередодні італійські медіа повідомляли, що він буде доступний лише під час прев’ю-показів 5–8 травня, а після цього закриється на весь період виставки через тиск міжнародної спільноти та загрозу припинення фінансування з боку ЄС. Навіть якщо остаточний статус павільйону ще залишається невизначеним, сам факт таких обговорень показує, що російська культурна присутність у Європі більше не може сприйматися як звичайна дипломатична чи мистецька практика.
Для України ця історія має значення далеко за межами мистецтва. Російська культура десятиліттями використовувалася як інструмент м’якої сили, що допомагав створювати образ «великої цивілізації» й відокремлювати мистецькі досягнення від імперської політики. Після 2022 року це розділення стало особливо проблемним. Коли російські ракети руйнують українські міста, музеї, театри, архіви й житлові будинки, участь Росії у престижних культурних подіях без чіткої політичної рамки виглядає як спроба повернути її до нормальності через мистецтво.
Водночас ситуація з Бієнале показує ширшу дилему для міжнародних культурних інституцій. Вони прагнуть залишатися відкритими, універсальними і надполітичними, але сучасний світ дедалі частіше ставить їх перед питанням: чи може мистецтво бути поза політикою, коли йдеться про війни, окупацію, геноцидальні практики, депортації та злочини проти цивільних? Відповідь журі була однозначною: професійна участь у нагородженні не може бути нейтральною, якщо сама процедура здатна надати символічний статус державам, пов’язаним із тяжкими міжнародними звинуваченнями.
Рішення передати голосування відвідувачам також не знімає цієї проблеми. Навпаки, воно може перенести політичний конфлікт із рівня експертного журі на рівень публічної кампанії. Національні павільйони, які мають сильні державні ресурси, медійну підтримку або організовані спільноти, потенційно можуть отримати перевагу у голосуванні. Крім того, відвідувачі оцінюватимуть не лише художню якість, а й власні політичні симпатії, протестні настрої або реакцію на скандал. Тому «Леви від відвідувачів» можуть стати не стільки мистецькою, скільки суспільною нагородою.
Ця криза важлива ще й тому, що вона демонструє зміну ролі кураторів, критиків і мистецтвознавців. Вони вже не є лише експертами з форм, стилів, історичних впливів і виставкових практик. У глобальному культурному просторі вони дедалі частіше стають учасниками етичних і політичних дебатів. Відмова журі від повноважень — це приклад професійної дії, коли експерти не погоджуються бути частиною процедури, яка суперечить їхньому розумінню відповідальності.
Для Венеційської бієнале наслідки можуть бути довготривалими. Інституція, яка десятиліттями була символом міжнародного мистецького престижу, опинилася перед питанням, як поєднати свободу творчості, національне представництво і моральну відповідальність. Формула «мистецтво понад політикою» вже не працює так переконливо, як раніше. Особливо в час, коли держави використовують культуру не лише для діалогу, а й для відбілювання репутації, впливу на громадську думку і повернення до міжнародних майданчиків після політичної ізоляції.
Колективна відставка журі 61-ї Венеційської бієнале стала прецедентом, який ще довго обговорюватимуть у світі мистецтва. Вона показала, що навіть найавторитетніші культурні платформи не можуть уникнути питань війни, міжнародного права і людської гідності. Для України це ще одне нагадування: боротьба з російською агресією триває не лише на фронті, в дипломатії чи судах, а й у культурному просторі, де вирішується, кого світ готовий бачити рівноправним учасником діалогу, а кого — як представника держави, що має відповідати за свої дії.
