Громадські активісти за погодженням із КМДА та дирекцією Житнього ринку оголосили пошук кандидата на посаду заступника директора. Про це повідомив ресторатор Євген Клопотенко, один із публічних учасників ініціативи зі збереження та оновлення ринку. За його словами, головне завдання нового заступника — повернути життя в історичну будівлю та розпочати порятунок Житнього вже зараз, не чекаючи остаточного рішення Київради щодо його майбутнього. Резюме від кандидатів приймають на електронну пошту zhytniy.market@gmail.com.
Історія Житнього ринку давно вийшла за межі господарської дискусії про стан комунального підприємства. Для Києва це питання міської пам’яті, архітектурної спадщини, управління комунальним майном і права громади впливати на долю знакових просторів. Житній — не просто місце торгівлі продуктами. Це одна з важливих будівель Подолу, частина повсякденного маршруту кількох поколінь киян, символ міського ринку як живого соціального організму. Саме тому дебати навколо його майбутнього викликають таку гостру реакцію: йдеться не лише про ремонт, а про те, хто і в чиїх інтересах визначатиме подальше життя простору.
Пошук заступника директора виглядає як спроба перейти від декларацій до практичних дій. Поки в Київраді тривають дискусії про модель розвитку ринку, активісти пропонують не втрачати час і почати змінювати управління вже зараз. У цьому є логіка: занедбані міські об’єкти часто руйнуються не лише через відсутність великого інвестора, а й через щоденну управлінську слабкість. Якщо простір не має чіткої команди, зрозумілої стратегії, комунікації з орендарями, подій, сервісів і прозорих правил, він поступово втрачає людей, довіру й економічний сенс.
Організатори наголошують, що шукають людину не для кабінетного управління, а для створення зручного простору для киян. Це важлива деталь, бо класична модель комунального підприємства часто асоціюється з формальним адмініструванням, а не з розвитком. Новий заступник має працювати на перетині інтересів громадськості, бізнесу та міста. Фактично йдеться про управлінця нового типу: людину, яка розуміє міську культуру, комерційну логіку, потреби відвідувачів, вимоги до збереження архітектури й політичну чутливість теми.
Головне завдання такого кандидата — побудувати нову модель підприємства як сучасного міського хабу. Для Житнього це означає не відмову від ринку, а переосмислення його ролі. У сучасному місті ринок може бути не лише місцем купівлі овочів, м’яса чи сиру. Він може поєднувати торгівлю, локальну гастрономію, фермерські продукти, події, освітні формати, зустрічі, невеликі культурні програми й простір для малого бізнесу. Але така трансформація має бути дуже обережною, щоб не перетворити живий ринок на черговий фудкорт без характеру.
Раніше ініціативна група «Житній буде жити», до якої входять Євген Клопотенко та архітектор Павло Пекер, презентувала власну концепцію розвитку будівлі. Вона передбачає оновлення об’єкта та прилеглої території без втручання в історичну архітектуру. Основна ідея — зберегти функцію продовольчого ринку, але зробити його багатофункціональним простором на цілий день. Це компроміс між пам’яттю і сучасністю: Житній має залишитися ринком, але не бути застряглим у занедбаному форматі, який поступово відштовхує відвідувачів.
Вартість першої черги ремонту ініціативна група оцінила у 118 мільйонів гривень. За задумом, цих коштів має вистачити для оновлення першого поверху без повного закриття локації. Саме це може бути критично важливим для збереження ринку як живого місця. Повне закриття часто вбиває торговельну екосистему: продавці роз’їжджаються, покупці звикають до інших маршрутів, простір випадає з міського життя, а повернути його потім значно складніше. Ремонт поетапно, без повної зупинки роботи, дозволив би зберегти зв’язок між Житнім і його аудиторією.
Модель управління, яку пропонують активісти, передбачає повне збереження ринку у власності міста. У межах цієї концепції хочуть провести відкритий конкурс на посаду директора, оновити статут комунального підприємства та створити наглядову раду. Це фактично відповідь на головний страх частини киян: що під гаслом модернізації місто може втратити контроль над одним із важливих публічних об’єктів. Для прихильників такого підходу Житній має залишатися міським майном, але керуватися прозоріше, професійніше й ефективніше.
Ідея наглядової ради особливо важлива. Вона могла б стати механізмом контролю за стратегічними рішеннями, фінансами, орендною політикою, ремонтами й розвитком простору. Якщо до такого органу увійдуть фахівці з архітектури, урбаністики, економіки, культури, представники громади й міста, це може знизити ризик кулуарних рішень. Для Житнього, навколо якого вже є висока суспільна напруга, прозорість управління є не менш важливою, ніж сам ремонт.
Водночас існує альтернативний план оновлення Житнього ринку від інвестиційної компанії Inzhur. Його можна буде реалізувати лише в разі приватизації ринку та перемоги компанії на аукціоні. Inzhur пропонує провести капітальний ремонт, зберегти архітектурний вигляд і залишити основну функцію — торгівлю їжею та продуктами, але додати нові формати. На першому поверсі планують фудхол на 800 місць, сцену для івентів і магазини. Традиційний ринок пропонують перенести на другий поверх, а на подвір’ї організувати продаж фермерських продуктів. На антресолі можуть з’явитися видовий ресторан, спортивний зал або івент-простір, а також теплиці. У підвалі планують паркінг-укриття на 60–70 авто.
Ця концепція звучить масштабніше й комерційно амбітніше, але саме питання приватизації залишається ключовим джерелом напруги. Для частини міста приватний інвестор може виглядати як реалістичний шлях швидкого капітального оновлення. Комунальні об’єкти часто роками чекають ремонту, не мають ефективного менеджменту й поступово занепадають. Приватний капітал здатен швидше залучити ресурси, запропонувати концепцію, організувати будівельні роботи й створити фінансово життєздатний простір. Але для іншої частини громади приватизація означає ризик втрати публічної функції, витіснення традиційної торгівлі й перетворення Житнього на дорогий комерційний об’єкт.
Особливо дискусійною є ідея перенести традиційний ринок на другий поверх. Ринок історично працює як простір легкої доступності: люди заходять, швидко купують продукти, спілкуються з продавцями, рухаються без складної навігації. Якщо основну ринкову функцію підняти вище, а перший поверх віддати фудхолу й магазинам, може змінитися сама соціальна логіка місця. Формально ринок залишиться, але фактично його роль може стати другорядною. Саме цього бояться критики комерційних концепцій: не знищення будівлі, а поступове витіснення її первісної функції.
Житній ринок важливий ще й тому, що він стоїть на Подолі — районі, де кожне рішення щодо нерухомості має високу ціну. Поділ переживає тиск забудови, туристифікації, зміни орендних ставок і поступового витіснення старих міських функцій. Якщо Житній перетвориться переважно на простір для подій, ресторанів і дорогого дозвілля, він може втратити частину своєї демократичності. А саме демократичність була однією з головних рис ринку: тут могли перетинатися різні соціальні групи, покоління, продавці, покупці, мешканці району й гості міста.
Водночас залишити все як є теж неможливо. Занедбаний ринок не є збереженням спадщини. Якщо будівля старіє, інфраструктура не відповідає сучасним потребам, відвідувачів стає менше, а простір втрачає привабливість, це лише наближає момент, коли хтось знову скаже: об’єкт неефективний, його треба продавати або радикально переформатовувати. Тому активістська ініціатива з пошуком заступника директора має сенс саме як спроба довести, що міська модель може бути дієздатною. Якщо ринок у комунальній власності здатен оновлюватися, залучати людей і генерувати дохід, аргумент на користь приватизації слабшає.
Для Києва ця історія може стати тестом на зрілість міського управління. Чи здатна столиця зберегти важливий об’єкт у власності громади й водночас зробити його сучасним? Чи може комунальне підприємство працювати прозоро, з професійною командою, наглядом і якісною концепцією? Чи готові активісти не лише критикувати, а й брати участь у складному процесі управління? Чи зможе бізнес увійти в Житній не як сила витіснення, а як партнер у межах зрозумілих правил? Відповіді на ці питання будуть важливі не лише для одного ринку.
У воєнний час питання таких міських просторів набуває додаткового значення. Київ живе під загрозою атак, але продовжує працювати, відновлюватися, запускати культурні події, підтримувати бізнес і повертати людей у публічні місця. Ринки, площі, вокзали, парки й культурні інституції стають частиною стійкості міста. Житній може бути не лише комерційним об’єктом, а й місцем нормальності — там, де люди купують їжу, зустрічаються, підтримують локальних виробників і відчувають, що місто не зупинилося.
Саме тому посада заступника директора, яку зараз шукають, не є технічною дрібницею. Це може бути перший крок до зміни логіки управління. Від цієї людини очікуватимуть не просто адміністративної присутності, а здатності працювати з кризовим об’єктом, комунікувати з громадою, залучати партнерів, розуміти економіку ринку й не втратити його культурний сенс. Це складна позиція, бо вона перебуває між інтересами міста, активістів, орендарів, потенційних інвесторів, відвідувачів і політичних рішень Київради.
Пошук кандидата також є публічним сигналом: Житній не повинен чекати, поки його долю остаточно вирішать у кабінетах. Ринок можна починати оживлювати вже зараз — через події, нових продавців, комунікацію, чистоту, зрозумілу навігацію, оновлення першого поверху, партнерства й відкритість до киян. Великі ремонти потребують грошей і часу, але довіра починається з малих кроків. Якщо люди побачать, що простір змінюється, до нього легше буде повернути аудиторію.
У підсумку ситуація навколо Житнього ринку демонструє два різні бачення майбутнього міста. Перше — зберегти ринок у власності громади, реформувати управління, оновити простір поступово й не втратити його первісну функцію. Друге — передати об’єкт приватному інвестору, який може провести масштабну реконструкцію, але змінить баланс між ринком, фудхолом, подіями й комерцією. Обидва підходи мають свої аргументи, але для киян ключовим залишається одне: Житній має вижити не лише як будівля, а як місце з характером, пам’яттю і реальною користю для міста.
